кесар
КЕ́САР, я, ч.
1. книжн. Титул імператорів Стародавнього Риму, а також особа, що мала цей титул; цезар.
Віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже (Біблія. Пер. І. Огієнка);
А в Римі свято. Велике свято!.. І з собором Іде сам кесар. Перед ним Із бронзи литую статую Самого кесаря несуть (Т. Шевченко);
[Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка);
Віддамо кесареві все, що належить віддати кесареві, але не треба за рахунок Риму відносити те, що сформувалося в Наддніпров'ї незалежно від Риму (В. Домонтович);
Колись були вої – відважні, безстрашні... А тепер гризуться кесарі між собою, як шакали степові, шматують імперію на частки, божеволіють від жадоби влади (О. Бердник).
2. заст. Володар, монарх.
Ти [слава] хоча й пишалась І з п'яними кесарями По шинках хилялась, А надто з тим Миколою, .. Та мені про те байдуже (Т. Шевченко);
[Гаральд:] Але як справді ангели в Софії Чи в кесаря співають в терему, Тоді, клянусь, хоч одного зловлю І з вісткою до тебе надішлю! (І. Кочерга);
Виїздив із Києва князь – повертався вже й не князь, а казали – кесар (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)