клобук
КЛОБУ́К, а́, ч.
Головний убір циліндричної форми, що спадає на плечі покривалом чорного або білого кольору і який носять православні ченці; каптур (у 2 знач.).
Ось виходить низка ченців у клобуках (У. Самчук);
Архімандрит Тризна уже сидів у кріслі .. Чорний клобук до очей прикривав йому рожеве обличчя (П. Панч);
Йому, Балабанові, замість білого митрополичого клобука приход Миколаївської церкви віддадуть... (Р. Іваничук);
Із захрестя вийшов сивий, з прямокутною борідкою, у чорній рясі владика Полікарп. Був у єпископському білому клобуку з хрестом (М. Малиновська).
(1) Чо́рні клобу́ки – тюркомовні племена (торки, берендеї, ковуї, печеніги та ін.), які з кінця XI ст. жили в південних і південно-східних володіннях Київської Русі, у XIII ст. були частково асимільовані, а в XIV ст. депортовані ханом Узбеком до Середньої Азії.
Увечері опинились [брати Горяй, Баян і Орель] край Полянської землі, над Россю, вночі спочили й проминули селище, де жили чорні клобуки, а до нового світанку були далеко в Дикому полі (С. Скляренко);
– Чорні клобуки з Росі і наші люди з Княжої Гори та Дівиці повідомляють, що вже майже всіх половців татари перебили або взяли в полон (В. Малик);
Літописи згадують тюркське плем'я берендеїв, або чорних клобуків. В XI–ХIIІ ст. берендеї кочували на півдні Перепетового поля, на берегах Росі (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)