кобза
КО́БЗА, и, ж.
Старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент.
Сидить козак на могилі, На кобзі грає-виграває. Жалібно співає (з думи);
В Шевченка вже в очах стояв мрійний блиск. – А що ж? Навчуся грати на кобзі та й буду ходить по селах, як Перебендя (С. Васильченко);
Незабаром забриніли струни кобзи, понесли невимовну печаль у сиві присмерки (І. Пільгук);
Максима аж підмиває попросити, щоб дід що-небудь заграв на кобзі (М. Стельмах);
На кобзі грають, притискуючи пальцями струни на грифі в поєднанні з щипком відкритих струн на корпусі (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Гомоніла твоя [Шевченкова] кобза Гучною струною, В кожнім серці одбивалась Чистою луною (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)