ковнір
КО́ВНІР, а, ч., розм.
Те саме, що ко́мір.
Козак звик червону стрічку в ковнірі носити (П. Куліш);
З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Н. Кобринська);
Максим сів на стілець насупроти й дивився на людину в шинелі наопашки. Судячи зі знаків на ковнірі френча, це був майор військ НКВД [Народного комісаріату внутрішніх справ] (І. Багряний);
З цієї веселої і теплої копиці [дітей] раптом хтось почав мене за ковнір витягати на світ Божий (М. Стельмах);
Віктор залишив Тартарена з Тараскону з недоказаним словом на губах і збіг у партер, і вскочив у рукава свого пальта з собачим ковніром (Олекса Ізарський).
Словник української мови (СУМ-20)