ковнір
КО́ВНІР, а, ч., розм., рідко. Те саме, що ко́мір.
З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Кобр., Вибр., 1954, 71);
3 цієї веселої і теплої копиці [дітей] раптом хтось почав мене за ковнір витягати на світ божий (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 12).
Словник української мови (СУМ-11)