козиритися
КОЗИРИ́ТИСЯ, рю́ся, ри́шся, недок., розм.
1. безос., карт. Збільшується кількість козирних карт у гравця; іде козир (у 1 знач.).
Не буду дивиться, нехай козириться (Номис);
Василь Леонтійович попросив, щоб і йому карти дали. Але не брав по одній, чекав, аж дістане всі. – Не буду дивиться, – казав, – нехай козириться (Б. Лепкий).
2. Триматися по-молодецькому сміливо; бадьоритися.
Коло дівки парубонько півнем козириться (П. Чубинський);
Стояла [Тоня] в колі сержантів з полігона і хихи та реготи з ними справляла .. Вихизовувалась безтурботно перед сержантами, а вони перед нею козирились (О. Гончар);
// Бундючитися, хизуватися.
Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний (М. Зарудний);
Вони, звичайно, знали собі ціну, проте не чванилися; поважали свого ватага .. Та й сам великий майстер не козирився перед простими смертними, а розмовляв і пив та їв, як рівний з рівними, хіба що старший віком (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)