колимага
КОЛИМА́ГА, и, ж.
1. іст. Старовинний важкий закритий чотириколісний екіпаж.
Запряженi, навантаженi всяким добром колимаги, якi стояли серед двору, свiдчили, що вiн збирався їхати зовсiм в iнший бiк (С. Скляренко);
Перекопати битий шлях, який сотні років вкочували, трамбували колесами мільйони всяких різних возів, колимаг, дормезів та інших засобів пересування, – ой, нелегка справа (В. Нестайко);
Гетьман подав знак вкочувати екіпаж, вантажити добро. Короля ізнов внесли в гетьманську колимагу (Г. Колісник).
2. ірон. Взагалі громіздкий, важкий, незграбний або в аварійному стані транспортний засіб.
Я завважила, що мене вже не дратував не лише чоловічий дух, а й бензиново-мастильний сморід, що густо сходив од його полатаної колимаги (В. Шкляр);
На вулиці нас чекає на старенькому чорному “опелі” Вася Булавка. Деколи цю колимагу він бере у свого швагра (А. Дністровий).
Словник української мови (СУМ-20)