копаниця
КОПАНИ́ЦЯ, і, ж.
1. Вид заступа або мотики.
Земля замерзла – довбати копаницями руду було так важко, що довелося запрошувати односельчан на поміч (В. Малик).
2. перев. мн. Полози саней.
Неблискуча намерзла колія за ніч наволохатилась намороззю, і її чітко прорізали сліди копаниць (М. Стельмах);
З-під копаниць залубних саней черкав сріблястий сніжок, слід блищав, як вогонь, утікаючи у білу завію (Б. Харчук).
3. діал. Викривлене дерево, викопане з коренем, для виготовлення полозів.
– Господар сам післав мене украсти з лісу копаниці, а як зловив лісничий і подав на штроф [штраф], прийшлось платити – він тоді давай мене періщити! (І. Франко).
4. діал. Санчата.
Марина пустила мотузок i стала на узбiччi, як постороння [стороння], якiй немає дiла нi до мене, нi до копаниць з дровами (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)