корнет
КОРНЕ́Т¹, а, ч.
1. Військове звання в арміях багатьох країн, перев. у кавалерії, а також особа, яка має це звання.
Його перевели у флот, де він дослужився до корнета (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
Д'Артаньянові, який ще нікого не знав у столиці, пощастило тільки раз випити шоколаду в земляка-священика та раз пообідати у гвардійського корнета (Р. Терещенко, пер. з тв. А. Дюма).
2. У російській царській армії – перший офіцерський чин у кавалерії, що відповідав підпоручикові в піхоті, а також особа, що мала такий чин.
Корнет Штокке в третьому ескадроні – чисто тобі чорногуз. Ноги довгі та тонкі – стукни ломачкою – і поламались би враз (Б. Антоненко-Давидович);
Антін Кравс ще не знав, що всі ці корнети Оболєнські й поручники Голіцини перевершать у грабунках і мародерстві большевиків [більшовиків] (В. Шкляр).
КОРНЕ́Т², а, ч.
Духовий мідний музичний інструмент у вигляді вкороченої труби.
Біля піаніно притулилась оркестра “найкраща”, як казав один тубілець, в окрузі... Скрипка, кларнет, корнет і бубна... (Остап Вишня);
Попереду ступав стрункий парубійко і грав на скрипці, за ним ішло кілька хлопців, несучи цимбали, стругані фуяри і гнуті корнети (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)