косар
КОСА́Р¹, я́, ч.
Той, хто косить траву, збіжжя і т. ін.
Гей, нуте, косарі! Хоч не рано почали, та багацько утяли (Номис);
У косовицю став [Чіпка] за косаря, – викосив дванадцять копиць сіна (Панас Мирний);
Вправним, відпрацьованим рухом доброго косаря дядько махнув своїм щербатим знаряддям (Ю. Логвин);
Пан Миколай стояв на пагорбі й дивився на копиці, які обступила вода, гублячи працю косарів (Г. Пагутяк);
* Образно. Баба замовкає, поринувши в минуле. І час, страшний косар, ледве чутно повіває над її старечою головою (Ю. Яновський).
КОСА́Р², я́, ч.
Великий білий птах родини ібісових, з довгими ногами й шиєю та характерним лопатоподібним дзьобом.
Косар живиться безхребетними, личинками комах, земноводними, пуголовками та дрібною рибою (з наук. літ.);
В Україні косар гніздиться вздовж Чорноморського узбережжя (з наук.-попул. літ.).
КОСА́Р³, я́, ч.
Те саме, що коса́рик² 2.
Тіло косаря поділяється на головогруди та сегментоване черевце (з наук. літ.);
* У порівн. Розкидає [Антін] ногами то назад, то вперед, то брикається вбік, наче прудкий павук-косар (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)