косогір
КОСОГІ́Р, го́ру, ч.
Схил гори, горба і т. ін.
Село стояло на косогорі, то все видно, як на тарілці (А. Свидницький);
Старі дуби на косогорі Шумлять під вітром навісним (А. Малишко);
Почалося Залiсся. Облуплене, вилиняле, розкидане на косогорах мiстечко (Р. Андріяшик);
Раптом провалилася земля підо [піді] мною, і покотився я по крутім косогорові, та все швидше й швидше, ніби падав з печі на долівку (В. Дрозд);
Косогір був устелений нетовстим шаром промороженого снігу (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)