коцюбнути
КОЦЮ́БНУТИ, ну, неш; мин. ч. коцю́б і коцю́бнув, ла, ло; недок., розм.
Те саме, що кля́кнути¹ 1; дубіти.
Шинелі погано захищали від холоду, люди коцюбли, але не робили жодного руху, щоб зігрітись (М. Трублаїні);
Вічно на собачому холоді, коцюбнуть руки, здається, навіть кров холоне в жилах (О. Гуреїв);
Довго сидів Ярослав над озеречком, ноги йому зовсім коцюбли в просиненій першими осінніми прихолодками воді (П. Загребельний);
Пальці коцюбли від холоду й сприсали, й Богдан ухопився за гострий край і другою рукою (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)