коч

КОЧ, а, ч., заст.

Вид коляски, фаетона.

Із коча пан мій вилізає І посила за молодим (Т. Шевченко);

На англійськім кочі візник-кацап: Кожух його обсипав іней [іній] білий.., Він ляска батогом (І. Франко);

– Антоні скаже викотити коч, поїду на прохід! – А ми підемо до лісу, – додав граф і глянув на доньку, сина і на доктора (Б. Лепкий);

– Негайно, присланим кочем, під почесною охороною княжих дружинників має вирушити до князя Святослава ігумен Теодосій (Н. Королева).

Значення в інших словниках

1. коч — Коч: — коляска, бричка [11]  Словник з творів Івана Франка
2. коч — коч іменник чоловічого роду різновид коляски, фаетона арх.  Орфографічний словник української мови
3. коч — -а, ч., заст. Вид коляски, фаетона.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. коч — КОЧ, а, ч., заст. Вид коляски, фаетона. Із коча пан мій вилізає І посила за молодим (Шевч., II, 1953, 94).  Словник української мови в 11 томах
5. коч — Коч, -ча м. Родъ фаэтона, коляски. Із коча пан мій вилізає і посила за молодим. Шевч. 515.  Словник української мови Грінченка