коштувати
КОШТУВА́ТИ див. ко́штувати.
КО́ШТУВАТИ, ую, уєш, рідко КОШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Мати певну ціну, вартість у грошовому вираженні або іншому еквіваленті.
Груші були здорові і дорого коштували на ярмарку (І. Нечуй-Левицький);
Одна лише біда, що кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів (Н. Кобринська);
[Прочанин:] А дорого либонь земля коштує коло Єрусалима? (Леся Українка);
Калоші коштують цілісінький пуд борошна;
Квиток третього класу до Нікополя коштує, здається, 1 крб. 80 коп. (Б. Антоненко-Давидович);
Скільки ж у вас пуд жита коштує? (М. Стельмах);
Хоч мало коштує хлібина, Насправді ж їй ціни нема! (М. Гірник).
2. Вимагати певних грошових витрат; обходитися в якусь суму.
[Храпко:] Це діло трудне, забарне та й грошей багато коштує (Панас Мирний);
Грошей у нього в запасі було не дуже багато, а дві ями відразу копати і цямрувати, то день у день коштує (І. Франко);
Оті переносини [друкарні] й нове поповнення в обладнанні мусило коштувати не менше трьох тисяч злотих (Ірина Вільде);
// чого і з інфін., перен. Вимагати певних зусиль, утрат для свого здійснення.
Тоді тільки Кирило побачив, скільки сил коштувала гонитва (М. Коцюбинський);
[Зет:] Заспівав би краще. Ну, що коштує спробувать? (Леся Українка);
Коли б вона знала, скільки зусиль коштувало Чайці в такі щирі й теплі хвилини (Д. Бузько);
Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б занадто багато жертв, але успіху не гарантувало (О. Гончар);
Кожна крупинка нашого досвiду коштує здоров'я, навiть рокiв життя (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)