коштувати
КО́ШТУВАТИ, ую, уєш і рідко КОШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Мати певну ціну, вартість у грошовому вираженні.
Груші були здорові і дорого коштували на ярмарку (Н.-Лев., II, 1956, 379);
Одна лише біда, що кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів (Кобр., Вибр., 1954, 72);
Ті цимбали Копійок двадцять п’ять Івану коштували (Рильський, Поеми, 1957, 243).
2. Вимагати певних грошових витрат; обходитися в якусь суму.
[Храпко:] Це діло трудне, забарне та й грошей багато коштує (Мирний, V, 1955, 167);
Дві ями відразу копати і цямрувати, то день у день коштує (Фр., IV, 1950, 10);
Оті переносини [друкарні] й нове поповнення в обладнанні мусило коштувати не менше трьох тисяч злотих (Вільде, Сестри.., 1958, 149);
// чого та з інфін., перен. Вимагати певних зусиль, утрат для свого здійснення.
Тоді тільки Кирило побачив, скільки сил коштувала гонитва (Коцюб., II, 1955, 218);
[Зет:] Заспівав би краще. Ну, що коштує спробувать? (Л. Укр., І, 1951, 451);
Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б занадто багато жертв, але успіху не гарантувало (Гончар, І, 1954, 85).
◊ Це ко́штувало [вели́ких і т. ін.] зуси́ль див. зуси́лля;
Що б там (то) не ко́штувало — за будь-яких умов, незважаючи ні на що.
— Що б там не коштувало, одривай [хату], а ні, я сама одірву,— говорила Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 361);
Пам’ятав я: треба дійти до своїх [у штаб], що б то не коштувало (Ю. Янов., І, 1958, 88).
КОШТУВА́ТИ див. ко́штувати.
Словник української мови (СУМ-11)