коштувати
ВА́РТИЙ присудк. сл. (який має певну цінність), ВАРТ, КО́ШТУЄ. В Палажки брови, як шнурочки.. Одна брова варта вола, другій брові ціни нема (І. Нечуй-Левицький); Той дрібний факт, що трапився сьогодні, коли його взяти окремо, голим, нічого не варт (М. Коцюбинський); Треба було спершу всього їх (пісні).. визбирати і, звівши докупи, розібрати: що то й чого воно коштує? (Панас Мирний).
КО́ШТУВАТИ (потребувати певних грошових затрат, якихось зусиль для здійснення чогось), ОБХО́ДИТИСЯ, ВИХО́ДИТИ розм., ПРИХО́ДИТИСЯ розм., ПЛАТИ́ТИСЯ розм., ВАРТУВА́ТИ діал. — Док.: обійти́ся, ста́ти, ви́йти, прийти́ся. — Скільки ж це буде коштувати? (М. Стельмах); (Пані Люба:) Охо-хо! Щоб дуже дешево обійшлося, я б не сказала. Півтори тисячі злотих на дорозі не знайдеш (С. Васильченко); — Сімдесят карбованців весілля стало (Ганна Барвінок); Ця корсетка мені чотири з половиною вийшла (Словник Б. Грінченка); У великому магазині не були б прийняли тої роботи, — там і без неї стільки шиття, — а коли б і прийняли, то надто дорого прийшлась би панні та ласка (Леся Українка); Парасці було цікаво, скільки платиться кептар у Ростоках (Г. Хоткевич); Вона (праця) дома ж таки втроє більше вартує (Словник Б. Грінченка).
Словник синонімів української мови