кріпачка
КРІПА́ЧКА, и, ж., іст.
Жін. до кріпа́к¹.
– Ти, дякувати Господові, не кріпачка: твоя праця не загине дурно (Марко Вовчок);
Жив у окремій, новій хаті і як був нежонатий, то у нього була за прислужницю одна з кріпачок, літня удова (А. Кащенко);
Моя мати була кріпачка сорочинського дідича Черниша (В. Самійленко);
Дівчину, просту кріпачку, я візьму за руку. Відкупивши її в пана, віддам у науку (П. Тичина);
– Я вам що, припнута до цього місця? Чи до сивих кіс кріпачкою бути на цьому вашому смердючому силосі? (О. Гончар);
Читав і бачив ниву – всю золоту, під синім, чистим небом, – кріпачку з сином біля грудей... (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)