курникати
КУРНИ́КАТИ, аю, аєш, недок., що і без прям. дод., розм.
Тихенько наспівувати, говорити; мугикати.
А за ними Сліпий Волох знову .. Шкандибає, курникає (Т. Шевченко);
На піску сидить Іван, Рибу кита жде із моря Та під ніс курника з горя (М. Рильський);
Старий поклав граблі на плече й повернув услід за возом, на якому курникав якусь веселу пісеньку .. Максим (М. Стельмах);
Бо хто б там що про волю не курникав, свою темноту називавши сном, бува народ маленький, а – великий (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)