легітимація
ЛЕГІТИМА́ЦІЯ, ї, ж., юр.
Визнання чи підтвердження законності якого-небудь права або повноваження.
Батько Сильвестрів також шляхтич, але нелегітимований, і Сильвестр перед шлюбом мусить виробити собі шляхетську легітимацію (І. Франко);
В працях А. В. Стороженка, В. М. Доманицького, А. Яковліва, І. П. Крип'якевича в основному акцентується увага на причинах і початках виникнення реєстрового козацького війська та процесу легітимації українського козацтва у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій (з наук. літ.);
Для легітимації володільця цінного папера у якості суб'єкта права необхідно, щоб його ім'я було зазначене не лише у тексті цінного папера, а й у реєстрі власників іменних цінних паперів (з навч. літ.);
Процес легітимації нової влади почався проведенням референдуму (з газ.);
// Документ, який підтверджує це право або повноваження.
План був дуже нескладний: хутенько дістати від воєводи легітимацію перебування в Польщі та мандрувати до Варшави (Олесь Досвітній);
– Але, паночку, прошу – ви виділи мої легітимації, тож вам кождий [кожний] засвідчить, що... (Б. Антоненко-Давидович);
Щоб у гори, де ліс сплавляють, пройти, треба було виправити легітимацію (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)