лепетливий
ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ, а, е.
Який багато лепече; балакучий.
Давненько та лепетлива Мелася Чубатка по тім березі [живе] (Марко Вовчок);
Дух йому перехопило й мову заціпило, наш речник та балаклій [балакун], ставши аж ніяк не лепетливим, міг тільки пробекати: Е-е-е... (О. Ільченко);
Ненавиджу я тих лепетливих дам, що дзиґорять, як ті сороки (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. Сніг лежав уже по самих ярках та затінках, а то скрізь позбігав лепетливими дзюркотливими струмками (Б. Грінченко).
◇ (1) Лепетли́вий на язи́к – той, який любить багато говорити; балакучий, язикатий.
– Зануда на язик лепетливий, а ми люди убогі: боїмося поговору (І. Нечуй-Левицький);
// який може почуте переказати іншим, розголосити таємницю.
– А Палладій лепетливий на язик, скаже ще комусь, а хтось довідається (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)