луна
ЛУНА́, и, ж.
1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань.
Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т. Шевченко);
Полем геть-геть пішла луна, одгукнувшись аж там десь, у сонному хуторі (С. Васильченко);
Останні слова, повні гніву, звучали так патетично і дзвінко, як залізо на заводі – луна пішла по залях (В. Барка);
* У порівн. По селу луною розкотилася вістка (М. Коцюбинський);
І знову, як луна, в усіх шести тунелях стіни відповіли пульсуючим мерехтінням, повторили порядок спалахів (І. Росоховатський);
// перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.).
В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови (Леся Українка);
Пісню душевну співає Сосюра, Аж до Джамбула доходить луна (з газ.);
// чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь.
Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (М. Рильський).
2. перен., розм. Те саме, що сла́ва.
Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок).
Віддава́ти / відда́ти луно́ю (відлу́нням) див. віддава́ти.
◇ (1) Аж (рідко ті́льки) луна́ йде (розляга́ється, рідше гоготи́ть і т. ін.) / пішла́ (розлягла́ся, рідше загоготі́ла і т. ін.), перев. зі сл. гукати, співати і т. ін. – так, що далеко чути; дуже голосно, сильно.
Як заспівають “Реве та стогне...”, то тільки луна йде (з народної творчості);
Щебечуть солов'ї, аж луна розлягається (П. Куліш);
І справді, молодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю (М. Коцюбинський);
Вона – то била гопака.., аж луна кругом гоготіла, то тиркала, то висвистувала (Панас Мирний);
Стрепенувся тоді козак, стиснув рукою списа, та як крикне, аж луна пішла гаєм (Б. Антоненко-Давидович);
Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печер (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови (СУМ-20)