лупати
ЛУ́ПАТИ, аю, аєш, недок., фам.
1. Те саме, що клі́пати 1.
Спокійно й мовчки лежала дитина і все лупала та зиркала вгору оченятами, з котрих починала вже визирати іскра людської душі (І. Нечуй-Левицький);
Він лупав обпаленими повіками, плямкав губами (Ю. Мушкетик).
2. перен. Світити слабким, нерівним, миготливим світлом (про зірки і т. ін.).
Зорі на дощ дмуться та лупають (Номис);
Нігде ніщо не шерхне, одні зорі лупають з темного неба (Панас Мирний).
◇ (1) Лу́пати очи́ма на кого – що і без дод.:
а) кліпаючи, мовчки дивитися, поглядати на кого-, що-небудь, не відповідати.
– А дівчата, якби ви бачили, які тоді були! .. гляне на тебе, то неначе по коліна в землю вгонить; стоїш, як телепень, та тільки очима лупаєш (О. Стороженко);
А все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима та кашляє, та ходить, – не знає, що вже йому й робити (Марко Вовчок);
Гидкий отой корчмар усе лупає на неї гострими очима (М. Чабанівський);
б) виявляти поглядом зацікавленість, дивуватися.
Стоїть [зайча] і лупає очима: – Та що ж це сталося вночі! (Н. Забіла);
// передавати поглядом якусь інформацію.
– Панич тут ззаду їх лупа на мене очима: нічого, мов, нічого, тільки не признавайся (Панас Мирний);
в) (перед ким і без дод.) переживати почуття неприємності, сорому і т. ін.
З двох перших слів він забивав кожного такого [напівграмотного] сільського єгомостя, й цей єгомость починав лупати очима, червоніти за своє неуцтво і незнайство (Г. Хоткевич);
– Чорти б їх побрали, – невідомо кого лаяв Коляда, – а тепер мені лупай очима (М. Зарудний);
– Перед ким провинився, перед тим й лупай тепер очима (А. Хорунжий);
Нехай розбираються, перевіряють.. Навчився красти, нехай уміє й очима лупати (з газ.);
г) марно витрачати час; байдикувати.
[Голос:] А ми тим часом що робити маєм? [Голос (іронічно):] Очима лупати! (Леся Українка);
– Хоч би зенітку дали, – знову порушив мовчання Таранець. – Сидимо, як кроти в норі, та очима лупаємо (Д. Ткач);
– То що ж нам, братику, сидіти й лупати очима, мов барани? Хай гине все? (Василь Шевчук);
ґ) (рідко) не мати чого їсти; голодувати; бути голодним.
Приробили хлібця – їмо, а ні, то очима лупаємо (прислів'я).
ЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що.
Відбивати частини від цілого; колупати (у 1 знач.).
Остався він у Криму, лупає сіль вагову (з казки);
[Козаки:] Ой, лучче [краще] б ми, запорожці, Круту гору лупали, Ніж у тюрмі, у кайданах, Шість літ пропадали (І. Нечуй-Левицький);
“Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить Вас!” (І. Франко);
Кiлька людей лежало на землi i лупало скалу (Б. Лепкий);
// Віддирати, відокремлювати верхній шар чого-небудь.
– Уже час у печі розпочинати, – сказала Христя, стоячи коло печі і лупаючи припічок (Панас Мирний);
// Розбиваючи, ламати що-небудь.
Вони розбивали комори, лупали скрині, палили акти на володіння ґрунтами й людьми (П. Панч);
Бійці довбали навперемінно, лупаючи стіну дедалі глибше (О. Гончар);
// Бити, сильно стукати по чому-небудь.
Хурдиґа сипала без угаву, без відпочинку сніжним горохом, калатала ним об пні, хлюпала в млаках, талапала в струменях каламутної води, .. лупала по кущах, ковтала по піскових галявинах, цюкала в вивернені колоди (Б.-І. Антонич);
Лупав бубон, верещала скрипка і хтось на кугичках підсвистував (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)