людний
ЛЮДНИ́Й, а́, е́, діал.
Людський, властивий людині.
* Образно. – Цвісти між бур'яном – бодай би не діждати! На ввесь садок одна [Фіалка], та не людна́; Дала красу веселая весна, Та не дала їй долі (Л. Глібов).
ЛЮ́ДНИЙ, а, е.
Те саме, що багатолю́дний.
[Галя:] Мені здається, добре б було учителькою стати... От, хоч і тут... Містечко тут велике, людне (Панас Мирний);
Часто, вертаючись із людних зборів, почував гнітющу самотність, пустку в думках і стому (В. Підмогильний);
Вони увійшли всередину й опинилися в людному місті з гарними кам'яними будівлями (Ю. Винничук);
Ще я пам'ятаю, як у селі в людних місцях – біля клубу школи, сільради, пошти – висіли оголошення про набір на роботу і переселення на південь України (М. Матіос).
Словник української мови (СУМ-20)