малолітній
МАЛОЛІ́ТНІЙ, я, є.
Який має мало років (про дітей, підлітків); неповнолітній.
– Ти й не підеш [до війська], бо ще малолітній, тільки ще сімнадцять літ, ще й пушок по лицю! (Ганна Барвінок);
[Тарталюк (верещить):] Та як ви смієте! Яка розпуста! Кожне малолітнє дівчисько буде свій ніс сувати! (І. Кочерга);
Малолітнє хуліганча отямлюється нарешті від свого шаленства, стоїть в недобрій, очужілій осмішці (О. Гончар);
Правління перебрала на себе Пульхерія, молода сестра малолітнього імператора Теодосія (І. Білик);
// у знач. ім. малолі́тній, нього, ч.; малолі́тні, ніх, мн. Той (ті), хто має мало років.
Закарпаття на Східний фронт проходили жалюгідні, наспіх зібрані з стариків, малолітніх і калік військові частини (С. Скляренко);
Мені вже доводилося чувати, що малолітніх на роботу не приймають, тому, не роздумуючи, додав собі аж два роки (П. Запаренко);
// Власт. дитині; дитячий.
Застидавшися трохи і тут же кленучи себе за свою стидкуватість, яку вважав ознакою своєї малолітньої неповноцінності, Сашко змушений був попросити вантажника Григорія і надалі тримати все це від батька в секреті (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)