малолітній
МАЛОЛІ́ТНІЙ, я, є. Який має мало років (про дітей, підлітків); неповнолітній.
— Ти й не підеш [до війська], бо ще малолітній, тільки ще сімнадцять літ, ще й пушок по лицю! (Барв., Опов.., 1902, 402);
[Тарталюк (верещить):] Та як ви смієте! Яка розпуста! Кожне малолітнє дівчисько буде свій ніс сувати! (Коч., II, 1956, 432);
// Власт. дитині; дитячий.
Застидавшися трохи і тут же кленучи себе за свою стидкуватість, яку вважав ознакою своєї малолітньої неповноцінності, Сашко змушений був попросити вантажника Григорія і надалі тримати все це від батька в секреті (Смолич, V, 1959, 532).
Словник української мови (СУМ-11)