манути
МАНУ́ТИ, ману́, ма́ниш, недок., кого, що, діал.
Манити.
Не гроші манули його, а свобода (В. Бабляк);
[Малахій:] Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і мануло взяти торбинку, ціпок і пойти [піти], пойти отак в далечінь (М. Куліш);
// безос.
Його тягло туди [на вільні степи], мануло, неначе магнітом притягувало (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)