марабу
МАРАБУ́, невідм., ч.
Великий тропічний птах родини лелекових із пишним пір'ям, що використовується для оздоблення головних уборів, одягу.
На покрівлі вовтузились величаві голошиї марабу (О. Ільченко);
На величезному баобабі виднілися гнізда поважних марабу, змощені з сухих гілочок (П. Соколовський, пер. з тв. Ж. Верна);
Цілком реально побачити 5–6-метрового крокодила, птаха марабу, безліч крабів, оленів, які виходять із джунглів на водопій (із журн.);
// Пір'я цього птаха.
Боа з марабу.
Словник української мови (СУМ-20)