марнодум
МАРНОДУ́М, а, ч., розм.
Людина, яка любить удаватися в зайві, непотрібні міркування, роздуми.
[Ядвіга:] Бусю! Ти ж наперед юнацтво все кляла? [Грохольська:] Бо всі тепер юнаки марнодуми (М. Старицький);
В його словах Стадницький вчуває не тільки жало насмішки, але і якусь зверхність. “Зверхність ідеалів бідніших, – недоброзичливо визначає в думці .. – Марнодум” (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)