маєтний
МАЄ́ТНИЙ, а, е, зах.
Те саме, що бага́тий 1; заможний.
Брати Калиновичі – заможні, ба навіть дуже маєтні люди (І. Франко);
Біля порога він зупинив людей. – Гу-у, – вигукував, як маєтний господар. – Касю, винеси коновку води! (С. Чорнобривець);
Молода туркеня, належить цьому мальовничому незвичайному світові, а світ належить їй. Вона безтурботне дівчисько, вільне, владне, маєтне (П. Загребельний);
– Пане Ціммерман, – озвалася пані Ліндерова, – кажуть, ви маєтний чоловік. – Так, маю бровар уві Львові (Ю. Винничук);
Мама мої не дістали жодного віна. І чоловік їм трапився не дуже маєтний (М. Андрусяк);
// у знач. ім. має́тний, ного, ч. Багата людина.
Якщо, скажімо, раніше можна було писати “в шухляду”, усе ж сподіваючись на щось, то тепер без “поклону” комусь маєтному годі сподіватись на те, що ти колись діждешся взяти до рук бодай цензуровану, але все ж таки свою книжку (М. Матіос);
Маєтні давали в скарбницю храму багато зі свого достатку, а бідна вдова поклала все, що в неї було, – дві мідні монети (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)