мощі
МО́ЩІ, е́й, мн.
Висохлі, муміфіковані рештки (інколи – окремі кістки) людини, що її церква вважає святою.
Взявши хрест із святими мощами, свячену воду і кропило, він рішився слідувати за отцем Спиридоном (І. Франко);
Поприкладався [Павло] до всіх мощей [у лаврі], до всіх чудотворних ікон (Остап Вишня);
* Образно. – Нічого не їсте, скоро з вас мощі будуть... (М. Коцюбинський);
* У порівн. Вихудла, як мощі (Ганна Барвінок).
◇ (1) Як (мов, на́че і т. ін.) мо́щі:
а) хтось дуже худий, виснажений і т. ін;
На́че живі́ мо́щі.
– Підходжу я до цього сухого, як тараня [чоловіка], .. ну, наче живі мощі тобі, аж дивитися незручно (М. Стельмах);
б) (зі сл. худи́й, сху́днути і т. ін.) уживається для підсилення зазначених слів; дуже.
Вихудла, як мощі (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)