навірчувати
НАВІ́РЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАВЕРНУ́ТИ, ве́рну, ве́рнеш і НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш, док., що.
Обертаючи по гвинтовій лінії, надівати на що-небудь; нагвинчувати.
Тепер же це є реальна, металічна плескувата коробочка з нарізом на шийці. Коли навертіти на шийку круглу головку, що лежить окремо, і коли з силою кинути цю коробочку об землю під двадцятиповерховим будинком, то через мент од будинку будуть тільки руїни (В. Винниченко);
Навірчувати гайку на вісь;
* Образно. А ти ідеш, думки перегортаєш, і пучки змучені навірчують черлень... (П. Мовчан).
НАВІ́РЧУВАТИ², ую, уєш, недок., НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш док., чого.
1. Крутячи, виготовляти що-небудь.
Тепер би навертів постоли, і брикайте, хлопці... (У. Самчук);
Навертіти цигарок.
2. Свердлячи, робити заглибини, отвори.
– Ми вам ще раз навертимо дірок, а вибух робіть собі самі (І. Франко);
Навертiти б дiр, а коли пiдсохне, камiнь почне клинитися – лишень встигай пiдбирати. Менi це й ранiше спадало на думку (Р. Андріяшик).
НАВІ́РЧУВАТИ³, ую, уєш, недок., НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш і НАВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док., що.
Намотувати, накручувати на що-небудь.
Він десь роздобув зручного кілка і тепер, навертівши штани й сорочку на голову.., сміливо всівся в розкаряці (Ю. Збанацький);
Півник одяг постоли, а в постоли на ноги навернув м'якенькі онучі ще й моху наклав, щоб не так ноги тупали об землю, хоч його хода і так була нечутна (Ю. Логвин).
◇ (1) Наверті́ти в голові́ кому – запаморочити, закрутити голову кому-небудь.
– Ви так навертіли мені в голові своїми докорами, що я не бачу іншого виходу позбутися вас (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)