навірчувати

НАВІ́РЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., НАВЕРНУ́ТИ, ве́рну, ве́рнеш і НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш, док., що.

Обертаючи по гвинтовій лінії, надівати на що-небудь; нагвинчувати.

Тепер же це є реальна, металічна плескувата коробочка з нарізом на шийці. Коли навертіти на шийку круглу головку, що лежить окремо, і коли з силою кинути цю коробочку об землю під двадцятиповерховим будинком, то через мент од будинку будуть тільки руїни (В. Винниченко);

Навірчувати гайку на вісь;

* Образно. А ти ідеш, думки перегортаєш, і пучки змучені навірчують черлень... (П. Мовчан).

НАВІ́РЧУВАТИ², ую, уєш, недок., НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш док., чого.

1. Крутячи, виготовляти що-небудь.

Тепер би навертів постоли, і брикайте, хлопці... (У. Самчук);

Навертіти цигарок.

2. Свердлячи, робити заглибини, отвори.

– Ми вам ще раз навертимо дірок, а вибух робіть собі самі (І. Франко);

Навертiти б дiр, а коли пiдсохне, камiнь почне клинитися – лишень встигай пiдбирати. Менi це й ранiше спадало на думку (Р. Андріяшик).

НАВІ́РЧУВАТИ³, ую, уєш, недок., НАВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш і НАВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док., що.

Намотувати, накручувати на що-небудь.

Він десь роздобув зручного кілка і тепер, навертівши штани й сорочку на голову.., сміливо всівся в розкаряці (Ю. Збанацький);

Півник одяг постоли, а в постоли на ноги навернув м'якенькі онучі ще й моху наклав, щоб не так ноги тупали об землю, хоч його хода і так була нечутна (Ю. Логвин).

◇ (1) Наверті́ти в голові́ кому – запаморочити, закрутити голову кому-небудь.

– Ви так навертіли мені в голові своїми докорами, що я не бачу іншого виходу позбутися вас (І. Франко).