наложниця
НАЛО́ЖНИЦЯ, і, ж., заст.
Коханка.
Став [Левицький] грати роль польського шляхтича, утримував наложницю, на яку витрачав великі гроші і для якої закупив село Збору (І. Франко);
[Поліксена:] Ой лихо тяжке! Батеньку! Матусю! Наложницею стане ваша доня! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)