намовлений

НАМО́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до намо́вити.

Почали гукати й інші козаки та старшини – невідомо, чи були намовлені звечора гетьманом та його підпомічниками, чи з власних розуму та спонуки (Ю. Мушкетик);

Намовлена Стадіоном група греко-католицьких священників, пов'язаних із собором Св. Юра у Львові, на чолі з єпископом Григорієм Яхимовичем звернулася до імператора з петицією (з навч. літ.);

// намо́влено, безос. пред.

– І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).

2. у знач. прикм. Який після наговору (у 2 знач.) дістав магічну силу.

Нелюба можна було одвадити, якщо покотити “по його слідочку каменя”, або напоїти його водою з кухля, в який попередньо посипали намовлений пісок з обох берегів ріки (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. намовлений — намо́влений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. намовлений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до намовити. || намовлено, безос. присудк. сл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. намовлений — Намо́влений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. намовлений — НАМО́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до намо́вити; // намо́влено, безос. присудк. сл. — І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (Кучер, Трудна любов, 1960, 131).  Словник української мови в 11 томах