напасник
НАПА́СНИК, а, ч., розм.
1. Той, хто нападав, нападає або збирається нападати на кого-, що-небудь.
Спочатку хотіла [Параскіца] оборонятися, але, коли її стрів град камінців та грудок, побачила, що не дасть собі ради з отарою напасників, і пустилась навтьоки (М. Коцюбинський);
Собака скаче і гавкає на індика, а індик дується і пересварюється з напасником (А. Крушельницький);
Останки невбитого почуття людської гідності збунтувалися в ній. Блиснула палкими чорними очима, роздула нідря й рухом несподівано скорим і сильним відтрутила напасників від себе (Б. Лепкий).
2. рідко. Те саме, що зага́рбник.
Дідам, батькам і синам довдилося і по весні, і в жнива, і в осінню негоду виступати рідними шляхами .. на битву з напасником (А. Хорунжий);
Ярославу вдалося довершити велике діло: на сході Європи сформувалася велика слов'янська держава, .. на півдні в склад населення домішалося немало тюркського кочового елемента, із тих кочівників, що оселялися на Руській землі вздовж її границь і діставали завдання боронити ці границі од напасників (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)