натякати
НАТЯКА́ТИ, а́ю, а́єш і рідше НАТЯ́КУВАТИ, ую, уєш, недок.
Говорити натяками; натяками наводити на що-небудь.
Христя не знала, що казати матері, про що це вона натякає їй (Панас Мирний);
Зачала [молодичка] примилюватися до Славка, натякаючи йому, що любила його ще дівчиною (Л. Мартович);
– Не знаю, що вже вона своїм казала, тільки після того старий давай натякувати мені: .. – Якби нам бог приймака такого до Марушки послав!.. (А. Тесленко);
* Образно. Тоді весна ще тільки натякала про себе, висилаючи вперед своїх зухвалих розвідників – гомінливі буйні ручаї по південних схилах гір (О. Гончар);
// на кого – що. Говорячи натяками, мати на увазі кого-, що-небудь.
Вона все весело усміхалась. – Я знаю, ви натякаєте на Анатоля... (Леся Українка);
– Гляди, Тимку, не дай дулю, – застерігав Павло, натякаючи на те, що при необережному рухові мантачки по косі можна врізати пальці (Григорій Тютюнник);
Він жартував і з довгокосою Онисею, сміявся з неї, натякаючи на те, як учора вона його злякалась і з переляку під хворостом сховалась (Д. Мордовець);
// перен. Згадувати, починати говорити про що-небудь.
Йосип Васильович навіть не натякав про організацію і на Тамарине запитання ухильно відповів, що йому нічого не відомо (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)