невмолимий
НЕВМОЛИ́МИЙ, НЕУМОЛИ́МИЙ, а, е.
1. Який виявляє стійкість, непохитність, якого не можна умолити, вблагати; невблаганний.
Просяться часом легіні, щоб пустив Олекса до села... Але Олекса невмолимий і не пускає нікого (Г. Хоткевич);
Ніякі аргументи не переконували його, він був невмолимий (Л. Дмитерко);
// Який виражає стійкість, непохитність.
Ся невмолима службистість [Грозицької] навіть перед лицем смерті мала в собі щось нежіночого, навіть нелюдського (І. Франко);
Одне тільки виразно помітили мисливці – його невмолиму жорстокість: коли йому давали потрошити недобитого звіра, він .. з якимось вовчим оскалом наближався до живого лося (Григорій Тютюнник).
2. Якого не можна змінити, порушити; непорушний.
За невмолимими законами війни, після небачених пожарів наших міст спалахнуть аж до неба ворожі міста (О. Довженко);
Не допоможе він зараз людям – допоможе Стадницькому [пану]. В невмолимій логіці вчителя, виходить, є якась істина (М. Стельмах);
// Якого не можна відвернути, стримати; невідворотний; нестримний.
Напала на мене туга ревная, невсипуща, невгавуща, лихая і невмолимая (Марко Вовчок);
Густа .. шевелюра де-не-де, особливо на скронях, сріблилась примхливими позначками невмолимої сивини (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)