невмолимий
НЕВМОЛИ́МИЙ, а, е.
1. Який виявляє стійкість, твердість, якого не можна умолити; невблаганний.
Просяться часом легіні, щоб пустив Олекса до села… Але Олекса невмолимий і не пускає нікого (Хотк., Довбуш, 1965, 370);
Ніякі аргументи не переконували його, він був невмолимий (Дмит., Розлука, 1957, 183);
// Який виражає стійкість, непохитність.
Одне тільки виразно помітили мисливці — його невмолиму жорстокість: коли йому давали потрошити недобитого звіра, він.. з якимось вовчим оскалом наближався до живого лося (Тют., Вир, 1964, 416).
2. Якого не можна змінити, порушити; непорушний.
За невмолимими законами війни, після небачених пожарів наших міст спалахнуть аж до неба ворожі міста (Довж., І, 1958, 322);
// Якого не можна відвернути, стримати; невідворотний; нестримний.
Напала на мене туга.. лихая і невмолимая (Вовчок, VІ, 1956, 252);
За допомогою насильства пануючі класи прагнуть стримати невмолиму ходу історії і тим самим продовжити своє панування (Ком. Укр., 3, 1968, 42).
Словник української мови (СУМ-11)