невіста
НЕВІ́СТА, и, ж.
1. розм. Дівчина або жінка, яка одружується; наречена.
І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (І. Франко);
Добре дійшли свати до невісти, І здорові повертали з нею (Л. Первомайський);
// Дівчина, яка досягла шлюбного віку або дівчина стос. до того, з ким має одружуватися.
Як виріс царевич, і прийшла пора його женить, от цар і послав гонців по всьому царству пошукать царевичеві невісти (О. Стороженко);
Князь Володимир привіз собі з Корсуня нову жону, ромейську царівну Анну, перезрілу грекиню, яка пересиділася в невістах (П. Загребельний).
2. діал. Жінка.
Пошукала невіста в сусіці, виймила [вийняла] чисту сорочку (С. Ковалів).
(1) Христо́ва неві́ста, заст. – черниця, монахиня.
[Матушка-гуменя:] Я побачу, чи годна ти черницею бути, у Христові невісти постригтися (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)