невіста
НЕВІ́СТА, и, ж.
1. розм. Дівчина або жінка, яка одружується; наречена.
І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (Фр., XIII, 1954, 324);
Добре дійшли свати до невісти, І здорові повертали з нею (Перв., З глибини, 1956, 127);
// Дівчина, яка досягла шлюбного віку або дівчина стос. до того, з ким має одружуватися.
Як виріс царевич, і прийшла пора його женить, от цар і послав гонців по всьому царству пошукать царевичеві невісти (Стор., І, 1957, 62);
Князь Володимир привіз собі з Корсуня нову жону, ромейську царівну Анну, перезрілу грекиню, яка пересиділася в невістах (Загреб., Диво, 1968, 212).
Христо́ва неві́ста, заст. — про черницю, монахиню.
[Матушка-гуменя:] Я побачу, чи годна ти черницею бути, у Христові невісти постригтися (Мирний, V, 1955, 72).
2. діал. Жінка.
Пошукала невіста в сусіці, виймила чисту сорочку (Ков., Світ.., 1960, 27).
Словник української мови (СУМ-11)