одинчик
ОДИ́НЧИК, а, ч.
Пестл. до одине́ць 1.
О, боги! як ви допустили, Щоб і одинчика убили І настромили на віху Його козацькую головку (І. Котляревський);
– Та нащо б тра хапать мою дитину? Було синів у мене вісімнадцять, Тепер один-однісінький зостався. Покинь мені одинчика того (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)