особливий
ОСОБЛИ́ВИЙ, а, е.
Який чимось виділяється серед інших; не такий, як інші, не схожий на інших або інші; незвичайний, винятковий.
Місцевість надзвичайно гарна, а ярмарок особливий, якого я ніколи не бачив (М. Коцюбинський);
Пісня в житті нашого народу має особливе, виняткове значення й місце (Ю. Яновський);
Нічого особливого він поки що не вигадав. Просто навчився економніше використовувати робочі години (Д. Ткач);
// Характерний лише для певного предмета, явища, певної особи і т. ін.; своєрідний, специфічний.
В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський);
Завіса підіймається, в залу віє холодом сцени, старими фарбами й тим особливим запахом куліс, що завше є незмінний у кожному театрі (Ю. Яновський);
І кожен рух батьків – особливий, і кожне слово батькове – як заповіт (А. Головко);
// Який відзначається більшою, ніж звичайно, мірою свого вияву.
На початку жовтня прийшла в Раїм оказія. Сюди вона приходила разів три-чотири на рік, тому дожидали її з особливим нетерпінням (З. Тулуб);
Він з особливою увагою розглядав маленьку степову станцію (П. Панч);
Санька приймала гостя з особливою пошаною: заставила Сергія зарізати півня і цілий вечір пекла, варила і смажила (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)