пахтіти
ПАХТІ́ТИ¹, ти́ть, недок., розм.
1. Те саме, що па́хнути.
А Мишенятко під вербою Почуло, що м'ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Л. Глібов);
Весна була як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (Остап Вишня);
// безос.
Шуміли вишні по садах рясні, пахтіло квітами (В. Сосюра).
2. Відгонити, віддавати чим-небудь.
Суп пахтів димом, у ньому бракувало картоплі, засмажив його Корн маргарином (П. Загребельний);
Не так давно він повернувся з поля бою, Ще димом, порохом його рука пахтить (М. Стельмах).
ПАХТІ́ТИ², хчу́, хти́ш, недок., розм., рідко.
Те саме, що па́хкати.
Реут довго мовчав, пахтів димом, зривав з цигарки смужки тонкого паперу (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)