пахучий
ПАХУ́ЧИЙ, а, е.
Який має, видає сильний запах.
Пахучі соснові стружки закрученими стьожками вискакували з-під гострого леза (О. Донченко);
Дівчата палили торішнє бур'яниння [бур'ян], і пахучий димок слався степом (Григорій Тютюнник);
// Який виділяє аромат; запашний.
На Лаврінове лице похилились свіжі квітки маку та пахуча м'ята (І. Нечуй-Левицький);
Волосся [у Катрі] від пахучої масті та щоденного вичісування вирівнялось та витонилось [витончилось] (Панас Мирний);
Наливалися в садах рясні плоди; цвіли пізно посіяні пахучі гречки (Я. Качура);
// Просякнутий свіжістю, приємними запахами і т. ін.
Він наносив їх [квітки] лантухами разом з пахучими травами степів, і його кімната була прибрана, як на зелені святки (В. Підмогильний);
Микола навстіж відчинив вікно. В кімнату щедро полилося холоднувате пахуче ранкове повітря (Д. Ткач);
// Напахчений духами або насичений взагалі чим-небудь запашним.
Обцілувала [попадя ] червоне личко Маринки, витерла губи білим пахучим платочком і метеликом ускочила знову у гостинну [вітальню] (Панас Мирний);
Біля вичепуреного та пахучого Юрася присів Михась у своїх стоптаних ходаках (С. Чорнобривець);
// Який приємним запахом викликає бажання їсти, пити (про наїдки, напої).
Я .. хлюпав нею [водою] собі у лице. Після того було молоко. Білий пахучий напій пінивсь у склянці (М. Коцюбинський);
Стеха готувала на стіл. Ставила миски, краяла хліб, витягла з печі якісь пахучі наїдки (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)