пахтіти
ПАХТІ́ТИ¹, ти́ть, недок., розм.
1. Те саме, що па́хнути.
А Мишенятко під вербою Почуло, що м’ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Гл., Вибр., 1951, 23);
Весна була як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (Вишня, День.., 1950, 74);
Йому, Русевичу, невідомо, чому раптом цей зовні несміливий юнак пристав до цих двох і сунув свій ніс туди, де пахтить скандалом (Шовк., Інженери, 1935, 394);
// безос.
Шуміли вишні по садах рясні, пахтіло квітами (Сос., II, 1947, 42).
2. Відгонити, віддавати чим-небудь.
Суп пахтів димом, у ньому бракувало картоплі, засмажив його Корн маргарином (Загреб., Європа 45, 1959, 244);
Не так давно він повернувся з поля бою, Ще димом, порохом його рука пахтить (Стельмах, Жито.., 1954, 75).
ПАХТІ́ТИ², хчу́, хти́ш, недок., розм., рідко. Те саме, що па́хкати.
Реут довго мовчав, пахтів димом, зривав з цигарки смужки тонкого паперу (Рудь, Гомін.., 1959, 152).
Словник української мови (СУМ-11)