пискливий
ПИСКЛИ́ВИЙ, а, е.
Пронизливо-високий, звичайно неголосний та протяжливий (про деякі звуки – голос, крик і т. ін.).
– Емене-ее! – почулася од села така ж писклива відповідь (М. Коцюбинський);
У третьому дворі тоненьким, пискливим голоском не дуже впевнено обізвався молодий півник... (І. Рябокляч);
// Який характеризується такими звуками або наявністю таких звуків.
З другої світлиці почувся пискливий плач дитини (М. Коцюбинський);
На палубі писклива дитяча метушня. Чотирнадцятилітки – найстаріші між дітьми – дають лад дрібноті (Ю. Яновський);
// Який утворює пронизливо високі звуки (про предмети).
Пискливий чортик у губах дитячих – Набридна річ (М. Рильський);
Рояль хрипить, безсило клацає жовтими іклами клавіатури, і мені здається, що скрипаль сьогодні має намір перепиляти свою пискливу скрипку (П. Колесник);
// Який говорить тонким голосом (перев. про малих дітей).
В гімназії .. у величезному коридорі в кипучій каші гімназистів, од вусатих восьмикласників до пискливих “приготовишок” ходив [Павлуша] приголомшений (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)