пискливий
ПИСКЛИ́ВИЙ, а, е. Пронизливо-високий, звичайно неголосний та протяжливий (про деякі звуки — голос, крик і т. ін.).
— Емене-ее! — почулася од села така ж писклива відповідь (Коцюб., І, 1955, 290);
У третьому дворі тоненьким, пискливим голоском не дуже впевнено обізвався молодий півник… (Ряб., Жайворонки, 1957, 65);
// Який характеризується такими звуками або наявністю таких звуків.
З другої світлиці почувся пискливий плач дитини (Коцюб., І, 1955, 27);
На палубі писклива дитяча метушня. Чотирнадцятилітки — найстаріші між дітьми — дають лад дрібноті (Ю. Янов., II, 1958, 58);
// Який утворює пронизливо високі звуки (про предмети).
Пискливий чортик у губах дитячих — Набридна річ (Рильський, II, 1956, 101);
Рояль хрипить, безсило клацає жовтими іклами клавіатури, і мені здається, що скрипаль сьогодні має намір перепиляти свою пискливу скрипку (Кол., На фронті.., 1959, 143);
// Який говорить тонким голосом (перев. про малих дітей).
В гімназії.. у величезному коридорі в кипучій каші гімназистів, од вусатих восьмикласників до пискливих «приготовишок» ходив [Павлуша] приголомшений (Головко, II, 1957, 264).
Словник української мови (СУМ-11)