плутати
ПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, недок.
1. що. Безладно перевивати, переплітати що-небудь (нитки, волосся і т. ін.); доводити до безладдя, порушуючи певний порядок.
– А в діда борода з конопель, – белькотав Петрусь і брав рученятами діда за бороду й плутав її на всі лади (І. Нечуй-Левицький).
2. що. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь; заплутувати.
Аварія, забравши понад три тижні часу на ліквідацію, плутала попередні плани й передбачення (Г. Коцюба).
3. що. Сполучати, поєднувати що-небудь з чимсь; змішувати.
Плутаючи польські і російські слова, вона спитала, чи нема в селі фашистів (А. Хижняк).
4. кого, що. Помилково приймати кого-небудь за когось іншого або що-небудь за щось інше.
– Ах, ти, кабасю! .. чистої крові беркшир... – Але ж, Іване: йоркшир... – Гм... дивно... вічно ти плутаєш... (М. Коцюбинський);
[Криницька:] Який Григорій Філаретович? Ти завжди плутаєш! (І. Микитенко).
5. що і без дод. Помилятися, збиватися; робити не те, що слід.
Конторники нічого не роблять; один дурний і тільки плутає, другий теж дурний (М. Коцюбинський);
Ми не думали над своїми ходами, раз у раз плутали і, нарешті, покинули доміно (Л. Смілянський);
// розм. Говорити, розповідати, збиваючись, без логічного зв'язку.
Ще щось там за сватання плутав [Іван], а Дарка сміялася (Леся Українка);
На слідстві він брехав, на чім світ стоїть, міняв показання, плутав, викручувався (Григорій Тютюнник).
6. що і без дод. Збивати з пантелику, вводити в оману.
[Тоня:] Тьотю, ідіть в кімнату .. Ви тільки плутаєте. [Тьотя Сима (виходить, бурмочучи):] Де вже мені в таких тонкощах розібратись (І. Кочерга);
// Позбавляти ясності, логічності (думки, висловлювання і т. ін.).
Лине сумна мелодія, плутає думки у Сашуневій голові (Ю. Мушкетик).
7. що і без дод. Заважати рухатися, перешкоджати рухові.
Добре, хоч дощ не січе, не пронизує вітер, коріння не плутає ніг (Г. Хоткевич);
Вихиляється перед нею [Оксаною] Щур, залицяється. Волочаться калоші на ногах – плутають (С. Васильченко).
8. розм. Ходити сюди-туди, вештатися.
Сторож тишу самотини Рушить чобітьми. Змерз, а плута по дорозі (П. Грабовський).
9. розм. Ходити, не знаючи дороги; блукати.
Помилилась баба Секлета, а може, це я заблудив. Треба .. іти й плутати, самотужки, шукати перевозу на той бік Псла (Ю. Яновський).
10. що і без прям. дод., розм. Те саме, що вишива́ти 1.
– Вони, бач, і робили б, що тільки б плутали на п'яльцях якесь своє дрантя (І. Нечуй-Левицький).
◇ Переплу́тувати (плу́тати) / переплу́тати (сплу́тати) грі́шне з пра́ведним (пра́ведне з грі́шним) див. переплу́тувати;
(1) Плу́тати (заплу́тувати, сплу́тувати) / заплу́тати (сплу́тати) [свої́] сліди́:
а) неодноразово змінювати напрям руху, дезорієнтуючи кого-небудь.
Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (І. Цюпа);
На Поліцейській вулиці він побіг через наскрізний двір і заплутав свої сліди (П. Панч);
б) хитрувати, намагаючись відвести підозру.
Плутати свої сліди й говорити безглузді речі – в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Ю. Шовкопляс);
– Щоб сплутати сліди на випадок провокації, я й прийшов сюди раніше призначеного часу (І. Цюпа);
(2) Плу́тати нога́ми – іти повільно, важко, через силу, ледве рухаючись.
Плутав Федір ногами, мов не своїми, а тут ззаду Марина ще хлипа (Панас Мирний);
Іде вона, тая людина старша, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись (Остап Вишня);
(3) Плу́тати (переплу́тувати) / сплу́тати (переплу́тати, зміша́ти) [всі] ка́рти чиї, кому і без дод. – розладнувати чиї-небудь плани, наміри, розрахунки, сподівання.
Дроздовський полк тим часом мацав місцевість, до них ходила різна тамошня наволоч, з усіх кутків збиралися відомості, і наші люди ходили до них виказувати й плутати карти (Ю. Яновський);
Козацька тактика переплутувала йому всі карти (З. Тулуб);
Діла сьогодні у Кузьми йшли по-божому, але знову ж нечистий помішав усі карти (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)