плутати
ПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. Безладно перевивати, переплітати що-небудь (нитки, волосся і т. ін.); доводити до безладдя, порушуючи певний порядок.
— А в діда борода з конопель, — белькотав Петрусь і брав рученятами діда за бороду й плутав її на всі лади (Н.-Лев., IV, 1956, 219).
2. перех. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь; заплутувати.
Аварія, забравши понад три тижні часу на ліквідацію, плутала попередні плани й передбачення (Коцюба, Нові береги, 1959, 168).
◊ Плу́тати [всі] ка́рти див. ка́рта;
Плу́тати [свої́] сліди́:
а) те саме, що Заплу́тувати (заплу́тати) слід (сліди́) ( див. заплу́тувати).
Глухими вулицями втікали вони, плутаючи сліди (Цюпа, Назустріч.., 1958, 303);
б) хитрувати, намагаючись спростувати докази, відвести підозру.
Плутати свої сліди й говорити безглузді речі — в цьому Самійло Овсійович був великим майстром (Шовк., Людина.., 1962, 316).
3. перех. Сполучати, поєднувати що-небудь з чимсь; змішувати.
Плутаючи польські і російські слова, вона спитала, чи нема в селі фашистів (Хижняк, Тамара, 1959, 262).
4. перех. Помилково приймати кого-небудь за когось іншого або що-небудь за щось інше.
— Ах, ти, кабасю!.. чистої крові беркшир… — Але ж, Іване: йоркшир… — Гм… дивно… вічно ти плутаєш… (Коцюб., II, 1955, 218);
[Криницька:] Який Григорій Філаретович? Ти завжди плутаєш! (Мик., І, 1957, 404).
5. перех. і без додатка. Помилятися, збиватися; робити не те, що слід.
Конторники нічого не роблять; один дурний і тільки плутає, другий теж дурний (Коцюб., III, 1956, 163);
Ми не думали над своїми ходами, раз у раз плутали і, нарешті, покинули доміно (Сміл., Сашко, 1957, 112);
// розм. Говорити, розповідати, збиваючись, без логічного зв’язку.
Ще щось там за сватання плутав [Іван], а Дарка сміялася (Л. Укр., III, 1952, 738);
На слідстві він брехав, на чім світ стоїть, міняв показання, плутав, викручувався (Тют., Вир, 1964, 192).
6. перех. і без додатка. Збивати з пантелику, вводити в оману.
[Тоня:] Тьотю, ідіть в кімнату.. Ви тільки плутаєте. [Тьотя Сима (виходить, бурмочучи):] Де вже мені в таких тонкощах розібратись (Коч., II, 1956, 462);
// Позбавляти ясності, логічності (думки, висловлювання і т. ін.).
Лине сумна мелодія, плутає думки у Сашуневій голові (Мушк., Серце.., 1962, 257).
7. перех. і без додатка. Заважати рухатися, перешкоджати рухові.
Добре, хоч дощ не січе, не пронизує вітер, коріння не плутає ніг (Хотк., II, 1966, 275);
Вихиляється перед нею [Оксаною] Щур, залицяється. Волочаться калоші на ногах — плутають (Вас., І, 1959, 242).
8. неперех., розм. Ходити сюди-туди, вештатися.
Сторож тишу самотини Рушить чобітьми. Змерз, а плута по дорозі (Граб., І, 1959, 284).
9. неперех., розм. Ходити, не знаючи дороги; блукати.
Помилилась баба Секлета, а може, це я заблудив. Треба.. іти й плутати, самотужки, шукати перевозу на той бік Псла (Ю. Янов., І, 1954, 72).
Плу́тати нога́ми:
а) ходити.
[Xрапко:] Бісів дід! Аж порохня з його сиплеться, а ще таки плутає ногами (Мирний, V, 1955, 133);
б) іти повільно, мляво, ледве переступаючи; плентатися.
Плутає Федір ногами, мов не своїми, а тут ззаду Марина ще хлипа (Мирний, IV, 1955, 225);
— Бистріше, не плутай ногами! — чує він знову Василів голос над головою (Кос., Новели, 1962, 178);
в) нерівно ступати.
По сонних улицях села, збивши шапки на потилицю, вешталися, плутаючи ногами, Вова з Муляром (Вас., І, 1959, 93);
Іде вона, тая людина страшна, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись (Вишня, І, 1956, 65).
10. перех. і неперех., розм. Те саме, що вишива́ти 1.
— Вони, бач, і робили б, що тільки б плутали на п’яльцях якесь своє дрантя (Н.-Лев., І, 1956, 121).
Словник української мови (СУМ-11)