побуряковілий
ПОБУРЯКОВІ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до побурякові́ти.
Хряпнула хвіртка, і старий Гірчак, побуряковілий від гніву, вискочив на подвір'я (В. Речмедін);
// у знач. прикм.
Генерал стояв у машині, збуджений, побуряковілий (О. Гончар);
Нічого не приховуючи, Вандзя несміливо глянула на чотирьох чоловіків, які оточували її, трохи довше затримала погляд на побуряковілому обличчі Спихальського і тихо почала розповідати (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)